Події в країні 2005-2009 рр. – політична боротьба на самознищення кланів, окремих гілок влади, міжпартійна ворожнеча – є яскравим підтвердженням зв’язку сьогоднішнього та вчорашнього днів, як дієвості "закону від зворотного". Проте офіційна історія каже нам про "закономірність" цього стану, бо ніби він є наслідком тоталітарного (радянського) минулого. Саме через дане минуле, розповідають нам, ми не маємо остаточно сформованої нації, української мови на усіх теренах України і не маємо власної історії (залежимо від чужих думок).

      У червні 2008 року соціологічна служба Центру Разумкова провела опитування щодо обізнаності українців про свою Конституцію. Лише 21,4% опитаних громадян змогли правильно відповісти, в якому році був прийнятий основний закон країни. Якщо ми так погано знаємо сучасну історію України, то що ж говорити про події, які відбувалися декілька століть тому!? Видатний церковний діяч, історик Теодосій Сафанович колись написав: "...кожному потрібна річ про свою Вітчизну знати й іншим питаючим сказати, бо свого роду не знаючих людей за глухих почитають". Існує невід’ємний зв'язок із збереженням національної традиції і розвитком держави. А без історії держави "Україна" (державної історії) немає незалежної історії самої України.

      Як відомо, Микола Плав’юк, передав 22 серпня 1992 року президенту Леоніду Кравчуку клейноди УНР, таким чином затвердивши Україну правонаступницею соціал-демократичної Української народної республіки. Держави, що стала наслідком боротьби між гетьманською та демократичною моделями розвитку (Центральна Рада і Директорія з одного боку, і Гетьманат – з іншого). Але врешті перемогла третя сила - більшовики. Ми підхопили ту державу яка проіснувала один день (УНР президента Грушевського). Отже, втратили справжнє обличчя, козацьке. І це при тому, що визвольні змагання стали прикладом розквіту козацтва під маскою отаманщини!

      Але не забуваймо, що Україна мала успішну державу, позбавлену роз’єднань, впливову в своєму регіоні і готову змагатися з будь-яким супротивником – це Гетьманщина Богдана Хмельницького. Конституція Пилипа Орлика посилається на державу Богдана, на її досягнення. Сучасний український Основний Закон, в якому повинні бути закарбовані усі досягнення української держави за попередні століття існування, чомусь нехтує цим.

       Якщо ми прагнемо кращої долі для України, то повинні повернутися до свого справжнього коріння – успішної, заможної, величної козацької держави. Нам треба знайти відповіді на наступні запитання: Чи була офіційно знищена держава Б. Хмельницького? Чому повинні зберігатися традиції гетьманства, козаків у сьогоднішні дні? Чому більшовики так прагнули знищити козацтво (починаючи з фізичного знищення і закінчуючи закидами в антисемітизмі, навмисному знищенні євреїв, добре знаючи, що козаки – це миротворці, тобто ніколи не могли цим займатися)? Та інші.

      В наші дні відбулося чудо – президент Віктор Ющенко зміг поєднати в собі «УНРівську» (президентську) і гетьманську традиції. Проте, рано чи пізно, суспільство зрозуміє, що в країні закладено масу протиріч – і це не тільки боротьба президента і прем’єра, а й боротьба гетьманської держави, що відроджується на козацьких традиціях, зі спадкоємницею УНР. Справжнє відновлення Гетьманщини стане поверненням до українського коріння з розквітом у всіх сферах.Сьогодні колектив істориків, археологів, громадських діячів об’єднали зусилля для того, щоб розпочати дослідження з написання історії держави «Україна» та її безпосереднього зв’язку з державою Богдана Хмельницького, яку ніхто офіційно не знищив, тобто вона існує поза реальністю , але в дійсності.Дане видання колектив дослідників подає у формі відповідей на запитання до основних подій 1648-2004 років.Олександр Костюк