Родинна соціалізація особистості дитини як важлива складова і пріоритет сімейних відносин

Рубрика | Головні новини

26 07 2019, матеріал підготував кореспондент gena66

Соціалізація особистості у різні вікові періоди характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями. Метою соціалізації у ранньому віці є формування у дитини мотивації на прив’язаність до інших людей, що знаходить свій вираз у довірі, бажанні зробити їм приємне.
У віці від 3 до 7 років на дитину крім батьків впливають додаткові агенти соціального впливу: вчителі, вихователі, лікарі, няні. В цей час не тільки виростає кількість агентів соціалізації, але й змінюється програма їх дій. Все більше робиться наголос на оволодінні навичками пізнання та мислення, дитина вчиться вживати слова та букви, опановує систему правил та норм.
Важливий вплив на соціалізацію дітей здійснює школа. В школі дітей навчають не тільки читати й писати, але й дають уявлення про загально прийняті цінності. Школа являє собою суспільство в мініатюрі — саме тут відбувається формування особистості дитини та її поведінки. Освіта забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду.
За своїм змістом соціалізація – це двосторонній процес. З одного боку, він полягає в передачі суспільством соціального історичного досвіду, символів, цінностей і норм, а з іншого – в процесі інтеграції, тобто процесі включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини [1, с. 105].
Соціально-психологічні фактори, які впливають на процес формування особистості з точки зору концепції соціалізації можуть бути об’єднані у два блоки:
1) соціальні, що відображають соціально-культурний аспект (набір ролей і статусів, пропонованих суспільством людині, сукупність соціальних інститутів, в рамках яких вона може формувати свої соціальні якості);
2) індивідуально-особистісні, значною мірою зумовлені етапом життєвого шляху людини (вибірковість особистості в освоєнні зразків поведінки, діяльності, прояву гендерних особливостей, трансльованих конкретним суспільством) [2, с. 33].
У більшості випадків первинна соціалізація дитини відбувається в сім’ї. Жоден соціальний інститут не може серйозно конкурувати з нею у справі формування особистості людини у дитинстві. Саме у родині дитина набуває головних рис своєї особистості, таких, що визначають ті відносно сталі способи, за якими людина поводиться з іншими людьми у широкому діапазоні ситуацій. Сім’я є посередником між великим суспільством і дитиною, і вона є головною діючою силою у передаванні культури, її трансляції у часі. Сім’я впливає на формування особистості дитини під час її проходження через найпластичнішу фазу становлення, але часто також і після досягнення зрілості, коли людина зберігає постійні і інтенсивні зв’язки зі своєю батьківською родиною [3, с. 13].
Насамперед, відхилення в соціалізації дітей, позбавлених батьківського піклування, викликані сімейною депривацією. Так, на сучасному етапі розвитку педагогіки й психології родина розглядається як найбільш значимий механізм соціалізації людини (передусім – дитини) як суб’єкта міжособистісних і суспільних стосунків. При цьому науковцями підкреслюється, що значення сімейної обстановки не може бути компенсоване на більш пізніх етапах онтогенезу. Родина є середовищем первинної соціалізації дитини, в якій закріплюється досвід спілкування, рольових взаємодій, моральної поведінки, установок на створення власної сім’ї [4, с. 57].
Крім того, на практиці спостерігається низка інших психолого- педагогічних особливостей, характерних для вихованців дитячих будинків. Серед психологічних особливостей соціалізації вихованців дитячих будинків дослідники частіше інших відзначають конформність і безініціативність. За даними досліджень, проведених А. І. Захаровим, в 68% вихованців дитячих будинків підліткового віку спостерігається зниження довільності регуляції поведінки й моральної нормативності. 44% підлітків пасивні, недовірливі, стримані, відчувають потребу в схваленні, характеризуються зниженням фрустраційної толерантності, зниженим емоційним тлом. 45% підлітків-вихованців дитячих будинків характеризуються, навпроти, як гіперактивні, сензитивні, демонстративні, що часто порушують стереотипи поведінки [5, с. 67]. Тому дитячий будинок не можна вважати сприятливим середовищем для дитини на відміну від прийомної сім’ї.
Діти потрапляють до прийомної сім’ї із різних ситуацій. Є ті, які ніколи не бачили своїх батьків. У тому випадку вплив на них надають тільки навколишні люди: вихователі, діти і т.д. У дітей, які виховувалися в сім’ї, але їх батьки померли, зберігаються добрі відносини до сім’ї і відповідно згадка про членів сім’ї, про своїх рідних, надає на них істотний емоційний вплив. Є третя група дітей, де батьк живі, але позбавлені батьківських прав. Це соціальні сироти, які потребують державної соціальної допомоги.
В останньому випадку діти розуміють всю складність життя соєї родини, в якій обстановка, умови є неприпустимими для подальшого ії норального функціонування. Бо є загрози. Але в той же час відчуття наявності батьків, прагнення до них в якійсь мірі створюють особливі умови, при яких вони шукають виправдання поведінці своїх батьків, шукають те, що дає їм можливість сформувати спотворене враження про оточуючих людей. Вони прагнуть побувати в сім’ї, хоча вся складність і суперечливість, цієї ситуації полягає в тому, що, з одного боку, перебування в сім’ї є для них важким, а з іншого боку, вони як би відчувають, що у них є все-таки батьки, ті люди, які хоча б словами висловлюють своє ставлення до своїх дітей [6, с. 65].
Прийомна сім’я надає той вплив на дитину, яка не замінить жоден дитячий будинок, ніякі педагоги, ніякі спеціальні або штучно створювані умови.
Особливу складність представляє робота, яка забезпечує новим батькам засвоєння соціальної ролі сім’янина. При цьому важливо, щоб у дитини не створювалося саме уявлення про сім’ю. Почуття турботи, взаємного розуміння відповідальності повинні ставати основними для прийомних батьків і забезпечувати формування соціальних умов для дитини в новому середовищі.
Причини виникнення труднощів входження дитини у систему соціальних відносин прийомної сім’ї можуть бути абсолютно різні. Перш за все, вони пов’язані з неадекватним сприйняттям дітьми-сиротами тих вимог, які надає навколишній соціум.
У зв’язку з обмеженням соціальних контактів дітей-сиріт процес їх соціалізації у прийомній родині ускладнений. Істотно він залежить від тих норм, прийнятих у соціальному оточенні дитини, які регулюють вимоги до нього і забезпечують формування його особистості. Вихованець дитячого будинку перш за все сприймає складаються відносини між дітьми і дорослими у цьому типі виховного закладу як еталонні норми відносин, при цьому в якості такої норми виступає особливе становище дітей-сиріт в суспільстві, що в якійсь мірі деформує сприйняття цими дітьми інших соціальних норм і створює труднощі для адекватного соціального розвитку [6, с.46].
Функції прийомної сім’ї спрямовані як на задоволення потреб своїх членів, так і на виконання замовлення соціального оточення, а отже вони можуть бути соціальними (щодо запитів соціуму) й індивідуальними (стосовно задоволення потреб особистості).
Сім’я здатна адекватно реалізувати історично та традиційно закріплені за нею функції та змінювати їх наповнення за потребою. Суспільна та сімейна динаміка функцій проявляється в тому, що їхній перерозподіл відбувається між членами сім’ї відповідного до компетенції останніх та можливостей задоволення їхніх потреб в сім’ї, громаді та суспільстві. Серед них: духовний розвиток особистості членів суспільства; можливості соціально-виховного потенціалу; збереження, розвиток та передача духовних цінностей та родинних традицій; емоційна стабілізація індивідів; задоволення потреб у психічному комфорті та емоційній підтримці, почуття безпеки, цінності та значимості власного «Я»; відчуття особистого щастя, задоволення потреби в соціальному зростанні;
Прийомна сім’я, яка гармонійно реалізує свої внутрішньосімейні та соціальні функції, має високу самооцінку, безпосередню та ясну комунікацію, гнучкі та зрозумілі правила поведінки. Члени таких сімей зорієнтовані:
1) на соціальний зріст;
2) на їхні соціальні зв’язки схильні до відкритості;
3) на позитивні установки та надії, незалежно від етнічного чи соціального положення.
Набуття сім’єю статусу «прийомної» або «дитячого будинку сімейного типу», влаштування на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дещо змінюють звично діючі в сім’ї функції, надаючи їм іншого забарвлення та розширюючи їхнє соціальне значення. Прийомна сім’я має:
- вести більш відкритий спосіб життя, ніж раніше;
- мати трішки більший внутрішньосімейний запас стресостійкості ;
- дещо по-іншому організовувати взаємостосунки в своїй родині та планувати проведення свого вільного часу тощо.
Зміни у виконанні сімейних функцій пов’язані із включенням у життя сім’ї таких чинників як:
- цільове матеріальне утримання прийомної дитини;
- повноваження батьків та членів сім’ї стосовно прийомної дитини;
- розширення своїх контактів за рахунок родичів прийомної дитини;
- внесення відповідної регламентації життя, зумовленої розширенням соціального компоненту [7, с. 21].
Влаштування на виховання двох і більше дітей значно розширює коло соціальних функцій сім’ї. У випадку створення дитячого будинку сімейного типу відбувається перерозподіл не лише соціальних функцій, а й внутрішньосімейних установок – родина є більш орієнтованою на виховну та соціалізуючу функції, що певним чином деформує родинні стосунки.
Зміна звичного способу у виконанні своїх функцій членами родини за рахунок розширення їхнього соціального значення може привести до неочікуваних і небажаних змін, різних викривлень, насамперед, гіпертрофічного сприймання своєї ролі чи її недооцінки тощо. Така ситуація може стрессовою для всієї сім’ї та ініціювати включення механізмів психологічного захисту, і тим самим призвести до деформації сімейних стосунків, що негативно впливатиме на розвиток та виховання дитини/дітей [17, с. 13].
Перерахуємо ситуації, коли у функціонуванні сімейної системи можуть виникати порушення, що можуть бути наслідками влаштування на виховання нового члена родини:
1) функціональна цінність члена сім’ї по-різному трактується її членами;
2) функція виконується спотворено чи частково;
3) ігнорується поведінка одного із членів сім’ї;
4) функція нав’язується члену сім’ї і не відповідає його індивідуальним або віковим особливостям;
5) зміни в ситуації зумовлені необхідністю різкої переміни сімейного життя: переїзд, зміна виду діяльності тощо;
6) розуміння внутрішньосімейних функцій вступає в протиріччя із їхнім загальносоціальним тлумаченням, релігією, територіально діючими традиціями тощо [30, с. 75].
У сучасних умовах специфіка і основна спрямованість соціальної політики в питаннях дитинства має полягати конкретно у тому, щоб пом’якшувати для дітей негативні наслідки тих процесів, які проходять у суспільстві, необхідно розвивати нові форми життєдіяльності дітей, створювати нові соціальні інститути, які б забезпечували задоволення їх потреб і реалізацію інтересів дітей.
Таким чином, проаналізувавши теоретичні аспекти життєвих ситуацій, насамперед, порушень. які виникають у ході соціалізації дитини і функціонування прийомних сімей, практично виділивши проблеми взаємостосунків у структурі прийомних сімей та психологічно-адаптаційні проблеми прийомних дітей, ми пропонуємо майбутнім прийомним подружжям механізм усвідомлення своїх основних функцій – батьків та батьків-вихователів. Залежно від ситуацій, які виникають у прийомних сім’ях та враховуючи позиції, які займають батьки у вирішенні конфліктних ситуацій у сім’ї, прийомні батьки (за умов виконання всих його вимог) будуть якісно виконувати ролі батьків та батьків-вихователів, що сприятиме усвідомленню свого нового соціального статусу.
Як соціальний інститут, прийомна сім’я виконує загальні функції у суспільстві – внутрішньосімейні та соціальні – важливі саме для соціалізації дитини-сироти або дитини позбавленої батьківського піклування до прийомної родини.
Особливе значення у прийомній сім’ї для соціального розвитку дитини має процес формування його ціннісних орієнтацій, який відображає внутрішню основу відносин людини до різних цінностей – матеріального, морального і духовного порядку. Ціннісні орієнтації виявляються в ідеалах, переконаннях, інтересах та інших проявах особистості. У дітей-сиріт вони істотно відрізняються від ціннісних орієнтації дітей, що навчаються у звичайній школі. Дослідження українських психологів свідчать про те, що головною цінністю вони вважають силу, яка здатна його захистити.
Виділяють три сфери, в яких відбувається процес соціалізації дитини у прийомній родині: діяльність, спілкування, самосвідомість. У діяльності особистість має справу з освоєнням все нових і нових її видів, що передбачає орієнтування в прийомній сім’ї, присутніх у кожному виді діяльності і між її різними видами. Мова йде про особисто значущої домінанти, тобто про визначення головного, зосередження уваги на ньому. У діяльності відбувається освоєння нових соціальних ролей і осмислення їх значущості.
Включення дітей-сиріт в соціальну діяльність є процес, в ході якого відбувається наступне:
- вироблення критеріїв, які обслуговують вибір діяльності у прийомній сім’ї;
- формування свого ставлення до діяльності у прийомній сім’ї та участь в ній;
- набуття досвіду та засвоєння ролей у прийомній сім’ї.
Щодо соціалізації дитини-сироти безпосередньо в прийомній родині, можна виділити наступні етапи розвитку сімейної системи протягом першого року після прийому:
1) «орієнтування» (взаємне вивчення — два місяці);
2) «напруга» (переважання емоційного дискомфорту — від трьох до восьми місяці);
3) «відкидання» (переважання негативного ставлення до прийомних дітей: вісім-десять місяців) Або перший криза «системної перебудови».
У наступні два-три роки після прийому можна виділити такі етапи:
1) «штиль» (усвідомлення взаємної зв’язку або причетності — 11-24 міс.);
2) «депресія» (поступове усвідомлення проблем, пов’язаних з прийомом — 24-30 міс.) або другий криза системної перебудови;
3) «прийняття проблем» (прийняття нової сімейної ідентичності і завершення процесу формування нової сімейної системи).
Найбільшу складність для дітей-сиріт має рішення першого завдання, тому що в них обмежені можливості, як вибору діяльності, так і способів її здійснення.
Соціальні педагоги стверджують: якою б складною не була динаміка адаптації дитини-сироти (навіть від рідної асоціальної) до прийомної сім’ї, як би драматично не відбувалось народження нової сімейної системи, для прийомної дитини це безумовно позитивний процес. Він забезпечує якісне зрушення в інтелектуальному і емоційному розвитку дитини, а також сприяє соціальній адаптації. Дитина починає краще вчитися, включатися в сімейну систему на рівні цінностей і норм.
У результаті відбувається стабілізація картини світу дитини: вона малює прийомну сім’ю як власну, у неї з’являється своє місце в структурі сім’ї, вона все більше розділяє спільні цінності та правила сім’ї, знижується його суб’єктивна хаотичність. В емоційній сфері відзначається певне підвищення рівня самоповаги, позитивна динаміка в установках при вирішенні міжособистісних проблем, в оцінках свого емоційного благополуччя. У вирішенні внутрішніх проблем спостерігаються позитивні тенденції, причому в сім’ях з психологічним супроводом значно знижується показник ухилення від взаємного контакту в обох дитячих підсистемах (кровні і прийомні). Знижується напруженість у відносинах з однолітками і дорослими, тобто прийомна сім’я в певній мірі компенсує і здатність дитини встановлювати контакти, особливо довірчі, допомагає дітям-сиротам стати більш відкритими і довірливими у спілкуванні [8, с. 77].
Соціальне самовизначення дитини залежить від реалізації двох найважливіших умов. Першим з них є забезпечення включеності дітей-сиріт у реальні соціальні відносини у прийомній сім’ї, тобто виникнення у них особистісного стану по відношенню до діяльності інших дітей у родині, що несе в собі об’єктивний і суб’єктивний компоненти.
Об’єктивним компонентом є власне діяльність особистості, суб’єктивним – ставлення особистості до цієї діяльності.
Другою умовою є самореалізація дітей в процесі соціальної взаємодії у прийомній сім’ї. Ця умова передбачає надання можливості дитині більш повно розкрити себе у відносинах з оточуючими.
Найважливішою стороною, що забезпечує соціалізацію дитини у прийомній сім’ї, є також спілкування. Для вихованця установи коло спілкування, і його зміст значно вже, біднішими, ніж у вихованців звичайної родини [9].
Третя сфера соціалізації – самопізнання особистості, які передбачає становлення в людині «образу його Я», що виникає у нього не відразу. Цей образ складається протягом усього життя людини під впливом численних соціальних впливів.
Найбільш поширена схема самопізнання свого «Я» включає три компоненти:
- пізнавальний (знання себе);
- емоційний (оцінка себе);
- поведінковий (відношення до себе).
Процес соціалізації передбачає єдність змін всіх трьох означених сфер. Найскладнішим для дитини, що залишилася без сім’ї, є оцінка самого себе. Прийомна сім’я представляє свого роду дзеркало, в якому людина бачить своє відображення. Відсутність сім’ї призводить до спотвореного уявлення дитини про себе. Діти-сироти завищують або занижують свої можливості у вирішенні соціальних проблем.
Так, діти з нереалізованими потребами в любові й визнанні стають важкими в плані соціальної поведінки й формування внутрішньої позиції, в той час як остання виступає провідним завданням формування особистості підлітка. У вихованців дитячих будинків спостерігається депривація за всіма ланками самосвідомості, порушується самооцінка, ускладнюється самоідентифікація.
Відсутність позитивного зразка стосунків «батько-мати», «батько- дитина», «мати-дитина» приводить до порушення ціннісних орієнтації в дітей. За результатами проведеного С. М. Вакуленко дослідження, цінності родини й родинних зв’язків фігурують тільки 14 % вихованців дитячих будинків. [8, с. 67]. Для успішної соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування обов’язково повинні розроблятися спеціальні соціально-педагогічні й психологічні програми їхньої підготовки до сімейного життя, спрямовані на формування в дітей цієї категорії адекватної статево-рольової ідентифікації й, отже, поведінки.
Сутнісний зміст соціалізації розкривається на перетині таких її процесів, як адаптація, інтеграція, саморозвиток і самореалізація. Їх єдність забезпечує оптимальний розвиток особистості протягом усього життя людини у взаємодії з навколишнім середовищем.
Отже, сім’я є основною складовою суспільства і безперечно має певні функції. Благополуччя та розвиток будь-якої сім’ї та, відповідно, суспільства залежить від комплексного виконання нею цих функцій.

Список використаних джерел.
1. Ноздріна, О. Система державних органів соціального захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [Текст] / О. Ноздріна // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. / редкол. : Ю.С. Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 33. – С. 262 – 271.
2. Городяненко В. Г. Социологический практикум: Учебно-методическое пособие / В. Г. Городяненко. – Дн-вск: ДГУ, 1999.- 190 с.
3. Мустаева Ф.А. Соціальна педагогіка: підручник для ВНЗ / Ф.А. Мустаева // –М.: Академічний проект; Єкатеринбург: Ділова книга. – 2003. – с. 355.
4. Кальченко, Л. Соціальне сирітство як суспільне явище: поняття і причини виникнення [Текст] / Л. Кальченко // Вісник ЛНУ ім. Т. Шевченка. – 2012. – № 19(254). – Ч. ІІ. – С. 160–170.
5. Захаров, А. И. Особенности семейных отношений и семейной психотерапии при неврозах детского возраста: автореф. дис. канд. псих. наук [Текст] / А. И. Захаров. – Л., 1976. – 22.
6. Звєрєва, І. Д. Соціальна педагогіка: теорія та технології: Підручник [Текст] / І. Д. Звєрєва – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.
7. Прийомна сім’я: методика створення і соціального супроводу: наук. метод. посіб. [Текст] / під ред. Г. М. Бевз, В. О. Кузмінський, О. І. Нескучаєва та ін. – К.: Центр стратегічної підтримки, 2003. – 92 с.
8. Вакуленко С. М. Соціологія сім’ї: Навч.-метод. Посібник для викладачів та студентів / С. М. Вакуленко. – Х.: Видавничий центр ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2003. – 159 с.

Штепка Юлія Миколаївна, слухачка Центру післядипломної освіти ДНУ ім. Олеся Гончара.

Також Вам буде цікаво:

Тренінги для наставників дітей-сиріт
Протягом березня-травня 2013 року були проведені тренінги для наставників дітей-сиріт...

На Чернігівщині поновлені права 91 дитини-інваліда
Уповноважені органи не забезпечили комплексного підходу до розв’язання проблем дитячої...

У Тернополі чиновники незаконно призначили соцдопомогу на 170 тис. гривень
Грицан Володимир Розпочато кримінальне провадження за фактом незаконного призначення службовими особами...

Доля матері. Українки все частіше покидають своїх малят
        Дитині треба дарувати не тільки життя, але...

З турботою про білих птахів
З 2005 року ПАТ «Львівобленерго» у співпраці із галицькими орнітологами...

       

Ваш відгук

Вам потрібно увійти, щоб залишити відгук.

Отримуйте всі новини сайту на свою поштову скриньку.
Це безкоштовно!
Просто вкажіть свою адресу.

Список спецкореспондентів
Нагадати пароль?

Відео тижня

Важливі матеріали

Киев Київ Одеса Погулянка ДАІ Долина Дтп Екологія та соціальний захист Львів Росія Савенко Н.І. Святошинський район Севастополь Тернопіль Соціальні новини Сталий розвиток Сталий розвиток технологій УБД мвд мвс музика міліція донбас днр ЦПР ЦТДЮГ кку корупція краматорськ позашкільна освіта ато батарейки вода гроші війна навчання україна суд утилізація сталий розвиток економіки сталий розвиток освіти сталий розвиток у світі сталий розвиток суспільства технологии фестиваль

Для показа облака WP-Cumulus необходим Flash Player 9 или выше.

Наші партнери

Автори порталу