ЛИЦАРІ ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ.

Рубрика | Головні новини

28 11 2017, матеріал підготував кореспондент Badera Svitlana

ОСВЯЧЕННЯ ХРЕСТА.. DSC00175 

Цього року, 18 листопада 2017 року виповнилося 99 років славетної перемоги січових стрільців Директорії проти війська Скоропадського і на честь 90-річчя  поміж селами Мотовилівка та Плесецьке, біля станції Корчі, у Київській області, на місці бою було насипано курган та встановлено – кам’яний козацький хрест.

Саме там, 18 листопада 1918 року, кілька сотень українських повстанців розгромили кількатисячну армію білогвардійців. Ця подія стала ключовою у поваленні правління Скоропадського.

Коротко пригадаємо про вагу і значення цієї події в історії України.

За переказами від діда-прадіда до онука-правнука живо постають події тих буремних днів: саме на цьому місці 90 років назад Українські війська між Мотовилівкою і Васильковом розбили білогвардійські загони гетьмана Скоропадського. Це була перемога Українських військ. Перемога Українського народного повстання. Український народ піднявся за демократичну народну республіку, проти авторитарного режиму гетьмана Скоропадського і проти того, що гетьман зрікся Незалежності України, проти соціальної політики, яку проводила на той час Київська влада, що прагнула повернути царизм та поміщицьке правління. І Український народ тоді переміг. І нині ми маємо віддати шану тим людям, які змогли перемогти  набагато більш переважаючі російські війська.

Січові стрільці, що під проводом Симона Петлюри і Євгена Коновальця розпочали повстання й  вирушили з Білої Церкви на Київ, вирушали не перемагати…

За спогадами Романа Дашкевича – керівника відділу гармашів та бронепотягу Січових стрільців: „…коли була оголошена грамота гетьмана Скоропадського від 14 листопада 1918 року про скасування самостійності України і про те, що Україна буде входити до складу Росії, вибухнуло українське національне повстання проти гетьмана Скоропадського та білогвардійців, які його підтримували, й Симон Петлюра зібравши в Білій Церкві офіцерів штабу Січових Стрільців заявив їм: „… ми вирушаємо не для того, щоб перемогти, бо перемогти таку силу неможливо…Безсумнівно, що ми всі загинемо, тому, що ми не переможемо війська гетьмана Скоропадського і тим більше не переможемо стотисячну німецьку армію, яка його підтримує. Але ми маємо виступити, щоб довести усьому світові, що Україна без бою не зречеться Незалежності, і  Січове Стрілецтво для рятування ідеї української державности піде в передовій лаві всенародного повстання навіть проти переважаючих сил ворога.”

В ДЕКЛАРАЦІЇ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, ЧИТАЄМО:

1. Січові Стрільці, які разом з масами Українського Народу скинули гетьмана і зломали його реакційний режим, виступивши проти гетьмана по проголошенні його маніфесту з 14-го листопада 1918 року, яким він хотів прилучити Україну до Москви — боролись, боряться і будуть боротись за суверенність Українського Народу і за його Самостійну Республіку.

Січових стрільців особистого складу було всього 862 чоловіки і стан Окремого Загону Січових Стрільців напередодні протигетьманського повстання, 15 листопада 1918 року був таким: курінь піхоти, зложений з чотирьох сотень, разом бойового стану 20-ох старшин і 474 багнетів; одна скорострільна сотня — 12 скорострілів; одна легка батерія — 4 польові гармати; кінна розвідка — 30 шабель та інші менші допоміжні відділи. Разом бойовий стан виносив 46 старшин і 816 стрільців. Окремий Загін Січових стрільців складався в двох третіх із галичан, а в одній третій частині із наддніпрянців. Ціла 4-та сотня складалася з молоденьких новобранців із Білоцерківщини, які протягом тільки десятиденного вишколу стали такими добрими бойовиками, що в критичному положенні йшли на багнети проти кількакратно сильнішого ворога. Так отже і тут, у Білій Церкві, Січове Стрілецтво мало в своїм складі уродженців усіх українських земель.

Їм протистояло близько  восьми тисячне військо російських добровольців гетьмана, крім того в нього ще були полки сердюків, офіцерський батальйон, гетьманська гвардія, кінні сотні гарматна батарея, бронепоїзд, інші допоміжні загони, але головне на Україні стояло стотисячне німецьке окупаційне військо, яке б  за першим наказом знищило б всіх хто б підняв би тільки голос проти них, яке стояло й очікувало наказу: „Розтрощити всіх і не залишити нікого живим”!

І тому Симон Петлюра закликав січових стрільців зрозуміти, що вони вирушають загинути, й сказав таку фразу: „Ми маємо показати цілому людству, що Україна без бою і без пострілу не здасть своєї самостійності”

Й коли січові стрільці 17 листопада 1918 року захопили  Фастів і вирушали на Васильків, де вже були загони князя Святополк-Мірського, російського білогвардійського офіцера на службі у Скоропадського, в розпорядженні якого було лише кадрових офіцерів близько тисячі, вони не сподівались перемогти і вийти з того бою живими, вони сподівались героїчно померти, але принаймні довести, що Україна хоч в такий спосіб опирається інтеграції в чужу імперію.

Але якось так виявилось: можливо волею божею, можливо нашим українським героїзмом той бій став переможним та ввійшов в історію, як бій під Мотовилівкою.

18 листопада у районі залізничних станцій Мотовилівка і Васильків нечисленні повстанці вступили в нерівний бій з гетьманськими військами. Бій тривав цілий день. і йшов вздовж всієї лінії залізничної колії. Січові Стрільці та їхній  бронепотяг наступали з Фастова. Російські білогвардійці –  з боку Василькова. І протягом всього того шляху час від часу спалахували всілякі бої та різні сутички.

Дуже великий бій відбувся в районі села Хліпче, де, на жаль, підрозділ Січових Стрільців, потрапив в оточення і весь загін був знищений російськими білогвардійцями й там загинув сотник Микола Загаєвич.

Внаслідок подальшої вміло організованої військової операції яку провадив сотник Федір Черник (героїчна постать Січового Стрілецтва – голова органу самоврядування Стрілецької Ради, який раніше, навчаючись в університеті у Львові,  разом з Євгеном Коновальцем був співголовою Мазепинських гуртків та організатором Січового Стрілецтва на Галичині, а після російського полону він разом з Євгеном Коновальцем очолював курінь Січових Стрільців в Києві) та вдалих дій нашого бронепоїзда вдалося відкинути білих і дуже сильно побити їх в ровах, а головне підірвати білогвардійський бронепоїзд, який перевернувся і впав, Цей бій і його перемога набула просто величезної сили.

Командантом усієї формації Січових Стрільців був Євген Коновалець, який керував загальними організаційними і політичними справами при співучасті Стрілецької Ради. Командантом куреня піхоти призначено Андрія Мельника, а курінним адьютантом Михайла Матчака. Курінь піхоти складався з двох сотень, з яких кожна мала понад 200 стрільців. І-ою сотнею командував Роман Сушко, 2-ою Іван Чмола. Крім цього була там запасна сотня (100 стрільців) під командуванням Василя Кучабського та сотня скорострілів (150 стрільців) під командуванням Федя Черника. Невеличким відділом гармашів командував Роман Дашкевич. Усі команданти сотень і відділів — це передвоєнні активні члени й провідники Січових Стрільців та майже всі старшини Українських Січових Стрільців.

При твердій волі і рішучости діяння Січові Стрільці постановили дійти до своєї мети без огляду на небезпеки і перешкоди.

Після закінчення остаточної підготови вирушили з Білої Церкви у бойовій готовості три потяги Січових Стрільців в напрямі Фастова і Києва. В усіх цих поїздах були уміщені перед паровозами два вагони з готовими до стрілу гарматами і скорострілами; за паровозом були криті вагони з піхотою; також на останньому відкритому вагоні були скоростріли.

Першим потягом виїхала 2-га сотня Осипа Думіна, із курінним командантом Романом Сушком, яка роззброївши гетьманську залогу, зайняла станцію Фастів, яка відтоді стала осідком і центром Директорії і повстанського Оперативного Штабу аж до моменту здобуття Києва.

Другий стрілецький транспорт вирушив вполудне 17 листопада під командою Федя Черняка. Їхала в ньому 3-тя сотня Миколи Загаєвича в силі около 120 багнетів, одна гармата з Романом Дашкевичем та чотири скоростріли. Учасник і очевидець так пише про цей транспорт: «Цей потяг потім перший почав славний для Січових Стрільців  бій під Мотовилівкою. Заквітчані червоною калиною з білоцерківських лісів, їхали Січові Стрільці наче на весілля. Сталева гармата і сталеві скоростріли, навіть і вони заквітчані були грознами червоних ягідок».

В третьому потязі їхала 1-ша сотня Івана Рогульського і 4-та сотня Мирона Мареніна. Цим потягом приїхали також до Фастова Директорія і Оперативний та Стрілецький Штаби.

Очевидець так оповідає про це: «І поки третій стрілецький поїзд наспів у Фастів, то другий стрілецький потяг серед нічної пітьми обережно сунув уже далі на Київ. Їхав у ньому під Мотовилівку як його командант, грознами червоної калини заквітчаний Федь Черник по стрілецьку перемогу й кінець гетьманщини… і по свою смерть».

В бою було триста Січових Стрільцівз них загинуло 35 чоловік (всі вони потім були поховані в Маріїнському парку, в районі нинішнього будинку ВР, на жаль та могила не збереглася), а з боку противника, з боку білих загинуло незрівнянно більше, по різним даним 350-600 чоловік. Але втрати повстанців були великими вже тим, що загинула людина, яку вважали душею січового стрілецтва – сотник Федь Черник, який командував цим боєм, він очолював стрілецьку раду, орган, який вирішував всі політичні питання. Пам’ятаємо також, що саме Ф. Черник славний в нашій історії ще тим, що відіграв дуже велику роль в обороні Центральної Ради від виступу більшовиків під час повстання Арсеналу, тобто він своєю кулеметною чергою прикривав відхід Центральної Ради.

Черник загинув ось як: керуючи бронепоїздом та побачивши, що склалася критична ситуація, він з кількома кулеметниками зняв кулемет з бронепоїзда  і пішов прикривати своїх, почав стріляти. Йому не повезло і він від вражого пострілу в цьому бою загинув. Нащадки про героя напишуть: Писав О.Олесь

Упав орел… Високі небеса
Орлячих крил уже не бачуть,
Умерла гордість і краса,
Душа і очі плачуть…

О, не хиліть голов своїх в журбі,
Найдіть на рани ліки;
Хто умирає в боротьбі,
В серцях живе вовіки!

А Роман Купчинський у думі про Федора Черника:

СотникаФедя Черника,
Січового характерника
На горі високій,
Над Дніпром широким,
Чесно, по козацьки ховали.

З крісів, з кулеметів, з гармат довгошиїх яссу воздавали,

Лицареві «Слава» гукали.

Буде тая слава
Стрілецька, кривава
По всім світі від краю до краю лунати,
Прибитеє серце вгору підіймати,

Надвечір стрілецькі частини прорвали праве крило оборони противника і захопили Васильків. Гетьманські війська, зазнавши значних втрат, відступили в напрямі Києва. Олександр Даценко, ад’ютант Симона Петлюри  пізніше згадуючи про цей бій і роль Січових Стрільців і про Федя Черника в 1968 році відзначаючи 50-у річницю перемоги під Мотовилівкою, писав у своїй книзі: „я твердо переконаний, в недалекому майбутньому, на місці бою під Мотовилівкою та в самому Києві постане монумент Федорові Черникові з кавалерійською рушницею в руці та піднесеною головою, і з очима зверненими до золотих Київських бань; він був тим героєм, імена яких будуть вписані в книгу Української слави. Хай сплять ці безсмертні герої, дух яких кличе нас завершити те що ними не закінчене. Прекрасна легенда живе і жити буде”

Цей бій, який мав би початися, як героїчна смерть, закінчився  славною перемогою про яку потім завжди з гордістю згадували всі січові стрільці у своїх споминах, як приклад того, як в неймовірно важких обставинах можна перемогти, як в дуже важкій ситуації завжди можна здобути наше Українське право і нашу Українську волю.

Ще не має пам’ятника Федору Черникові але Вже є ініціатива сільської ради перейменувати назви вулиць й дати їм імена Українських героїв, вже є пам’ятний кам’яний козацький хрест, який завдячуючи зусиллям соціально-патріотичного руху поставлений і сподіваємось що будемо відзначати сторіччя перемоги бою під Мотовилівкоюбіля великого меморіального комплексу. Тут все буде зовсім по іншому: і пагорб цей буде зелений, бо трава виросте і дерева, посаджені торік, зміцніють і будуть повносилі, й штахетник окреслить цей меморіальний комплекс. Нині у підніжжя кам’яного  козацького хреста на гранітній плиті викарбовано:

ТУТ 18 ЛИСТОПАДА 1918 р.

ПЕРЕМОГЛА УКРАЇНСЬКА ЗБРОЯ

УКРАЇНЦЮ!

НА ПОЛІ УКРАЇНСЬКОЇ СЛАВИ

ВКЛОНИСЯ СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ

СВОЇХ ГЕРОЇВ

Споруждували монумент коштом власних благодійних пожертв. Об’єдналися дуже багато людей, які належать до різних громадських організацій. Радісно, що вони спільно співпрацювали. Якби не було цих людей, які робили все за власний кошт, за власним бажанням не було б цього сьогоднішнього свята. З самого початку долучилася спілка української молоді, а її секретар, відзначив: „Перемога – це завжди вияв духу, вияв вірності певним ідеалам, насамперед ідеалам власної батьківщини, власного народу. Січові стрільці, які перемогли – виявили найвищий рівень національної свідомості, відповідальності за долю свого народу, за долю України. Січові стрільці перемогли за долю Українського народу, за минулі, наступні і майбутні покоління українців”

Переможний для січових стрільців бій був нерівний. Усього 600 стрільців свідомо йшли на смерть, бо знали, що йдуть проти трьохтисячного війська, яке складалося переважно з кадрових і досвідчених царських солдатів й офіцерів. Стрільців було менше, але вони стояли за народ і тому вони перемогли. На жаль у подальшому Центральна рада не змогла відстояти  Незалежність України. Тому є багато об’єктивних та суб’єктивних причин і це має послужити гарним уроком для теперішнього покоління політиків, бо часи міняються, а ми маємо ті ж самі обставини і тих самих ворогів. Але саме того дня, коли війська Центральної Ради перемогли під Мотовилівкою, українці показали всьому світові, що в них є національна ідея, за яку вони готові були померти, за яку вони, з рештою, перемогли. Дуже приємно, що до  вшанування січових стрільців долучилася молодь, це свідчить, що пам’ять про національних героїв житиме в віках.

Плисецьке згадуєтся у літописах ще у часи Володимира Великого, як форпост і городище Плісецьке. По картах французьського географа Боплана, котрий об’їжджав селища і міста Київської губернії. А за часів Богдана Хмельницького є згадка про те, що це село гетьман передав у володіння монастирю, який на ті часи існував тут. Під час визвольної боротьби за польського захоплення всі люди у селі були вирізані, все село було знищене та спалене. За царя Олексія виданий Указ про те, щоб заселяли село жителями з Правобережжя України. Нині серед вихідців з села і бізнесмени і політичні діячі, які працюючи далеко за межами рідної домівки примножують славу Батьківщини. Нині в селі живе 1900 чоловік, відбудований кращий в районі, з дренажем, засіяний газонною травою, з роздягальнями та душовими, стадіон; дитячий садочок та школа; прокладені дороги з твердим асфальтовим покриттям та проведені газ і телефон; щоб відновлювалась. зміцнювалась духовність збудована церква; буде створена база відпочинку, а через село прокладено туристичний маршрут ”Рідними стежками”.

 

Ми дуже часто відзначаємо річниці сумні для України і бій під Крутами був героїчним, але не можна назвати його успішним з військової точки зору ми там героїчно оборонялися всі героїчно загинули так само і бій під Базаром та в Літках, Жовтих Водах й Берестечку  –  це героїчні але поразки. Не багато в нас перемог, а це є саме місце такої перемоги. Згідно правил військової стратегії сила, яка наступає має втричі перевищувати силу, що обороняється. Ми наступали силою, яка вп’ятеро була меншою і ми перемогли.

Неймовірно прекрасно, що ми відзначаємо річницю перемоги.

На честь славетної перемоги влаштували яскраве, патріотично виховне дійство, тому, що Українську націю варто об’єднувати довкола перемог, а не поразок!

Говорячи про нинішній стан гуманітарної сфери, на мою думку, в Україні бракує гуманітарної політики, в основі якої є просування героїчної країни та успішних людей. Хибними є пріоритети, де найбільша увага приділяється трагічній Україні та своєрідній „історії неуспіхів”. Акцентувати на героїзмі необхідно перш за все для того, щоб гідно виховувати молоде покоління. Нині ніде в світі немає прикладів виховання свідомості нації на помилках та поразках. Патріотизм та самоповагу слід виховувати на позитивних прикладах, стверджуючих гордість за свій народ.  

 

 Люди, яких ми вшановуємо в цей осінній день дійсно стояли за майбутню незалежність неньки України у нерівній брані перед багато чисельнішим ворогом, і насамперед жертвуючи своїм життям. Я впевнена, що не буде втрачатися пам’ять про героїв, які стояли на позиціях того, щоб була своя нація, своя держава.

 

Також Вам буде цікаво:

В Йорданії та Єгипті тривають протести проти ядерних програм
Амбітні плани Йорданії в галузі ядерної енергетики стикаються із ще...

Українcька діаспора за кордоном вимагає розслідування масових вбивств і катувань мирних громадян
    Наслідком байдужості європейських політиків було те що Янукович, спираючись на...

Громадська ініціатива «Заблокуй ворога!»
                  Стартувала ініціатива "Заблокуй ворога!" у мережі Facebook ( https://www.facebook.com/groups/kiberfront/ ).  Опис та...

Влада на захистi журналістів
Народними депутатами України Одарченко Ю.В. ,Курпіль С.В. ,Чорноволенко О.В. ,Ілик...

Громадське слухання по скандальній забудові ТЦ LE BOULVARD (Ле Бульвар)
31 січня з 17:30 до 19:30  в приміщенні Дарницької РДА...

       

Ваш відгук

Вам потрібно увійти, щоб залишити відгук.

Отримуйте всі новини сайту на свою поштову скриньку.
Це безкоштовно!
Просто вкажіть свою адресу.

Список спецкореспондентів
Нагадати пароль?

Відео тижня

Важливі матеріали

Киев Київ Одеса Погулянка ДАІ Долина Дтп Екологія та соціальний захист Львів Росія Савенко Н.І. Святошинський район Севастополь Тернопіль Соціальні новини Сталий розвиток Сталий розвиток технологій УБД мвд мвс музика міліція донбас днр ЦПР ЦТДЮГ кку корупція краматорськ позашкільна освіта ато батарейки вода гроші війна навчання україна суд утилізація сталий розвиток економіки сталий розвиток освіти сталий розвиток у світі сталий розвиток суспільства технологии фестиваль

Для показа облака WP-Cumulus необходим Flash Player 9 или выше.

Наші партнери

Автори порталу