Видатні діячі Білоцерківщини.Стаття присвячена ювілею Володимира Івановича Дідківського.

Рубрика | Головні новини

22 02 2018, матеріал підготував кореспондент Nataliya

Моя донька, Ілона Котовщик, прикусивши від завзяття губу, щось швидко пише в зошиті. Заглянувши їй через плече, бачу, що Ілона строчить вірша своєму керівнику по літературній студії — Володимиру Івановичу Дідківському. У нього «на носі» ювілей. От Ілона таки мабуть наважилася написати привітання. Все чомусь соромилася.
-Муз прилетів? — запитую тихенько, щоб не злякати Муза(«Муз» — це наше з нею словечко, тобто Муза, натхнення. Хто й коли вигадав цього «Муза» вже не пам’ятаю, але причепився він до нас ого-го!)
-Володимир Іванович і є справжнісінький Муз…- дає мені досить дивну відповідь донька.- Мамо, не заважай, втече…
Знаючи, що поетичних Музів краще не лякати, я потихенько відхожу і чомусь на думку мені спадає оте банальне «як все почалося»…
Ілоні було 10 років і вона мені заявила, що вона хоче бути поетесою і крапка. Поскільки мої діти, донька Ілона та її брат-близнюк Паша, міняли свої вподобання як цигани коней з тих самих пір як я з ними познайомилася, то на заяву доньки я майже не звернула уваги. Поетеса то й поетеса. Про мене. Була вона вже і каратистом, і барабанщицею, і футболістом, і танцівницею….Ілоні моя реакція явно не сподобалася і вона потягла свої «шедеври» до Любові Тимофіївни — завідуючої нашої Сухоліської бібліотеки. Моєму здивуванню не було меж, коли щаслива Ілона поставила мене перед фактом, що вона їде в літературну студію «Поетичні озерця» яка працює на базі Білоцерківської Центральної районної бібліотеки під керівництвом саме Володимира Івановича Дідківського, поета-гумориста, члена Національної Спілки письменників України. Повернувшись зі свого першого заняття, Ілона засіла доопрацьовувати свої твори раз-поз-раз бурмочучи собі під ніс малозрозумілі мені терміни: » дієслівна рима…не годиться»,» банально…хм-хм…»,» немає художнього образу…,»неточна рима…угу…хай буде…»
А от одного разу сталося так, що супроводжувати Ілону в літературну студії довелося мені. Перш за все я тихенько втішалася тому факту, що я не поет…. До речі, ніколи не розуміла як тим капосним поетам вдається так до купи зігнати слова, щоб вийшло щось римоване та ще й щоб зміст був(не банальний!), хоча загалом з ручкою та аркушем паперу я більш-менш товаришую. Але проза то таке: вона народжується в голові. Поезія, як відомо — в душі та серці…Чому зраділа, що я не поет? Тому що зрозуміла, що Володимир Іванович доволі таки суворий критик і за таке-сяке хвалити явно нікого не збирається…Аби я все таки ризикнула щось написати, то більш за все провалилася б від сорому крізь підлогу, поскільки діти, які були присутні на занятті, писали просто чудово, а Володимир Іванович все одно, терпляче, то в серйозній, то в жартірливій формі, вказував на якісь, на мій погляд, дрібні недоліки, добиваючись того, щоб вірші його вихованців ні в якому разі не стали графоманством…
Я хоча вважаю себе доволі таки об’єктивною мамою, але все ж таки… Ну написала дитинка віршика, то це ж хвалити та й хвалити треба!!!! От як я, наприклад, в 6 років «поему» склала!.(На щастя, одну-єдину за все життя) Мене бабуся ,пам’ятаю, дуже тоді хвалила:
-Здрастуй, небо голубе,
Здрастуй, сонце золоте,
Все чудово, все прекрасно,
Ля-ля-ля, бе-бе-бе…
Ну не вірш, а шедевр!
Як виявляється — ні((((( Впхати слова в риму — це не вірш, а графоманство чистої води… Потрібно уникати дієслівних рим…(до речі, в моєму «шедеврові» жодної дієслівної рими!!!!) Не писати про банальні речі… (ну з цим трохи гірше…).Роззявивши рота, я слухала Володимира Івановича і розуміла що «голубе — бе-бе-бе»- це явно не шедевр і коли ти вже берешся за поезію, то мудрий наствник — це вже головний фактор хорошого старту. Адже дуже важливо мати поряд не бабусів-матусів, які зачасту вихваляють речі, які зовсім не заслуговують на це, а вчителя, який допоможе відокремити «бе-бе -бе» від «голубого, золотого, самоцвітного, осяйного….» І чомусь дуже гостро я раптом зрозуміла всю красу Слова. Чи потворність.Чи геніальність. Чи бездарність…. Адже Слово — це могутня сила. А майстерне ним володіння — це Божий дар. І наполеглива праця…
Після того першого разу я частенько була присутньою на заняттях в «Поетичних озерцях», які, до речі, заняттями не назвеш, поскільки там завдяки господині Юлії Віталіївні, методисту ЦРБ, панує наскільки невимушена і привітна атмосфера, що взагалі йти не хочеться, засиджуючись там, ми постійно запізнюємося на свій автобус чи потяг…
Кожного разу в Володимирові Івановичу мені відкривалась якась нова грань. Людина з надзвичайним почуттям гумору. І з безмежним словниковим запасом. Вміє іронізувати. Дуже тонко відчуває грань на якій закінчується жарт і починається критика і сатира.Чудовий педагог: пояснює наскільки цікаво і доступно, що все щоб він не сказав, якось само собою потрапляє в голову і вже звідти нікуди не дівається ))) Не любить пустих похвал. Якщо написав «бе-бе- бе»- розкритикує в пух і прах. Але якщо вірш хороший — сміливо використовує слово «геніальний».
І знаєте що? Пройшло вже три роки і Ілона таки стала поетом. Ну хай ще поки не поетом, а так — «поетиком» саме завдяки Володимиру Івановичу. Кожна поїздка в літературну студію — це в нас свято. Хоча я завжди трохи нервую. А ну як рима де дієслівна трапиться.)))
Що хочу побажати Музові моєї доньки? Творчих злетів, загального визнання? Звісно, але це в Володимира Івановича є і так…Здоров’я, щастя, успіхів в роботі, особистому житті??? Звісно бажаю, але це ж банально… Знаєте, я мабуть висловлюся так: я бажаю Володимиру Івановичу завжди залишатися Музом. Надихати своїх учнів, дарувати їм тепло своєї геніальної душі, адже властиво повторювати себе в своїх дітях, учнях, молодому поколінні, а дар такого Митця просто повинен запалити іскорки в молодих «поетинятах». Я бачила учнів Володимира Івановича, читала їхні твори і вірю, і знаю, що ці молоді таланти мають бути і будуть гідними свого вчителя.
P.S.
От що казати про літературно обдарованих дітей? Побувавши на заняттях в літературній студії в Володимира Івановича і надивившись на творчість доньки я знаєте що зробила? Подалася в кореспонденти. Я, людина яка має стовідсотково технічну освіту, працює на посаді інженера-технолога(ну просто дуже «творчо-гуманітарна» посада…Вся моя «творчість»: акти- розрахунти, центнеровідсотки, формули змін якихось там показників( абрaкадабрa для середньостатистичної людини)і інші страшні речі). Та що там казати: ніби так якось виходить, що Музом Володимир Іванович являється не тільки для Ілони…
І от тепер свою статтю я можу підписати так:
кореспондент (завдяки Вам, Володимире Івановичу!!!) газети «Екологія та соціальний захист України»
Жолуденко Наталя
поетеса(завдяки Вам!!!) Котовщик Ілона,
Котовщик Паша, брат Ілони, який всі свої 13 років вважав, що занять достойніших, ніж програмування на комп’ютері не існує взагалі, а писанина просто по суті своїй не може відноситися до цікавих занять, побувавши декілька разів на заняттях в літературній студії і побачивши, що спочатку сестра, а потім і мама подалися в «писарі», махнув на нас рукою і засів разом з Ілоною писати оповідання…(до речі, це потрібно десь записати золотим чорнилом!!!), і знову таки це диво сталося завдяки Володимиру Івановичу…
Що до цього можна додати?
Творіть.
Навчайте.
Надихайте.
Просто будьте.
Адже геній — вічний.
А рукописи — не горять….

Також Вам буде цікаво:

«Ми діти твої,Україно!»
17 квітня в Києві у театрі на Подолі під час...

«Почему они не стреляют?» — Путін до російських військових
Володимир Путін не може зрозуміти, чому українські військові не піддаються...

Всеукраїнський суботник
16.05.2011. 14 травня 2011р. був об`явлений Всеукраїнський суботник. В цьому...

Театр на Подолі
Театр на Подолі   Хоча наша маршрутка вирушала з Сухоліс на Київ в 10.30, о  6 годині  ранку вся наша родина вже була на ногах. Ну звісно! Як тут спати, якщо сьогодні ми вирушаємо в столицю України в Театр на Подолі, що розташований на Андріївському узвозі! Якщо взяти до уваги лише ці три словосполучення “Київ”, “Театр на Подолі” та “Андріївський узвіз”, то наше хвилювання стане вже цілком зрозумілим, а якщо додати ще й причину нашого візиту, а саме нагородження моєї доньки Ілони, яка ввійшла до гурту переможців конкурсу “Ми - діти твої, Україно!” ім.кримського поета Д.Кононенка, то стає зрозумілим і наша активна метушня о шостій ранку... Врешті-решт ми, зручно вмостившись в майже порожньому автобусі, швидко наближаємося до столиці. Ми - це я, Наталя Жолуденко, мама Ілони Котовщик, брат-близнюк Ілони - Павло та наша Любов Тимофіївна, зав.бібліотекою села Сухоліс. До речі, своїм літературним успіхами Ілона завдячує саме Любові Тимофіївні, бо саме вона перша побачила віршики десятирічної Ілонки і відвезла “юне дарування” до Володимира Івановича Дідківського, керівника літературної студії “Поетичні озерця”. Мама Ілони, тобто я, спочатку захоплення доньки віршами всерйоз не сприйняла (каюсь!!!), але в мене є пом’якшуючі обставини: в тей період часу Ілона та Павло міняли свої вподобання як циган коней: сьогодні вони займаються карате і грають на балалайці, завтра ліплять коників з солоного тіста, а післязавтра їм просто життєвонеобхідно навчитися будувати моделі космічних кораблів і танцювати гопак... Мала ще з нами їхати до столиці і Катерина Григорівна Москаленко - завідуюча Сухоліським будинком культури, яка також дуже багато зусиль прикладає для всебічного культурного розвитку сухоліських дітлахів і дорослих, але їй, на жаль, щось завадило... Нарешті ми в Києві. Повільно рухаємося вверх по Андріївському узвозі, розглядаючи чудові вироби київських майстрів. Купуємо сувеніри, фотографуємо будинок Михайла Булгакова. І ось перед нами -Театр на Подолі. Ми дружно починаємо нервувати... Заходимо всередину, влаштовуємося і відразу заспокоюємося. Затишна, майже домашня  атмосфера діє заспокійливо. Незважаючи на те, що (Цитую Пашу та Ілону)”тут багато-пребагато знаменитостей та зірок”, почуваємо себе вільно і невимушено. Радості та здивуванню моїх сина та доньки не було меж, коли серед членів журі вони помітили автора їхнього улюбленого оповідання “Неймовірні пригоди Івана Сили” Олександра Гавроша. Даша Малахова, Анатолій Гнатюк, Василь Марсюк, Віктор Качула з донькою...Одним словом -”багато-пребагато зірок”!!! Не обійшлося в нас без казусу. Оголошували номінацію за номінацією, а ім’я Ілони так і не прозвучало.... Ми розгублено поглядали один на одного і Люба Тимофіївна таки не витримала напруження і виштурхала мене до членів журі на розвідку: дізнатися чому ж це забули про Ілону? Вийшло дуже кумедно. В результаті коли оголосили таки Ілонину нагороду - ГРАН-ПРІ - ми розгубилися ще більше, заплуталися і почали, як висловилася сама ж Ілона, “бекати і мекати”. Що сказати про враження від поїздки??? Чудові, казкові, позитивні, суперові!!! Щиро вдячні організаторам конкурсу. Вдячні чудовим акторам, письменникам, співакам, поетам яким вдалося створити на церемонії нагородження неповторну атмосферу добра, тепла та душевної близкості всіх людей, що були присутніми в залі. Справжні професіонали своєї справи, що ще сказати... І справжні ЛЮДИ, що ще важливіше. Адже спочатку - ми ЛЮДИ, лише потім письменники, водії, танцівниці чи касири... Особисто я була просто заворожена талановитою татарською дівчинкою, на жаль забула її ім’я, яка декламувала вірш на українській мові. Низький їй уклін. Такий талант - це дар Божий і, звісно, наполеглива праця... В найпотаємніших закутках душі відізвалися пісні в виконанні Віктора Качули та його талановитої красуні-доньки... Щиро вдячна вам, мої хороші, талановиті, чудові!!! Захоплююся головою журі Василем Марсюком. Його талантом і чуйною, ніжною душею справжнього генія. Адже неозброєним оком було видно, що читав він дитячі вірші, які надійшли на конкурс, не просто очима - серцем... Схиляюся перед талановитим ведучим Олександром Польченком - ваш дар Слова - теж Божий дар... Та що сказати? Вдячна долі, що мені та моїм дітям поталанило побувати на такому заході. Слова щирого захвату просила також передати організаторам конкурсу Любов Тимофіївна. І ще: ніби-то прописна істина, яка відома всім, якось так легко і доступно ще раз дійшла до нашої свідомості: для того щоб добитися чого б то не було, потрібно працювати, працювати, працювати... Як працюєте ви, любі мої талановиті зірки: настирно, вперто, не шкодуючи свого часу, здоров’я, сил, сну... Лише тоді, якщо прикласти максимум зусиль, на безкрайньому небосхилі будeть займатися все нові й нові зіроньки... З повагою та щирим захопленням до ВАС: Наталя Жолуденко, Любов Тимофіївна Щербина, Катерина Григорівна Москаленко І колектив вчителів Сухоліської школи на чолі з директором, і особливо класний керівник Зінаїда Яківна і(також особливо!) вчителька української мови та літератури Тетяна Михайлівна, і,звісно,  Котовщик Ілонка та Котовщик Паша, і однокласники та друзі Паші та Ілони, і бабусі з дідусями... І...всі-всі-всі!!!! P.S."Бог війни" - один з конкурсних віршів Ілони. Був надрукований...

Лист Надії Савченко
Знаєте,вся моя родина - це супер-активні люди. Всі до єдиного:...

       

Ваш відгук

Вам потрібно увійти, щоб залишити відгук.

Отримуйте всі новини сайту на свою поштову скриньку.
Це безкоштовно!
Просто вкажіть свою адресу.

Список спецкореспондентів
Нагадати пароль?

Відео тижня

Важливі матеріали

Киев Київ Одеса Погулянка ДАІ Долина Дтп Екологія та соціальний захист Львів Росія Савенко Н.І. Святошинський район Севастополь Тернопіль Соціальні новини Сталий розвиток Сталий розвиток технологій УБД мвд мвс музика міліція донбас днр ЦПР ЦТДЮГ кку корупція краматорськ позашкільна освіта ато батарейки вода гроші війна навчання україна суд утилізація сталий розвиток економіки сталий розвиток освіти сталий розвиток у світі сталий розвиток суспільства технологии фестиваль

Для показа облака WP-Cumulus необходим Flash Player 9 или выше.

Наші партнери

Автори порталу